Бобат-терапія – концепція ведення фізичної реабілітації пацієнтів з органічними ураженнями мозку (дитячим церебральним паралічем чи інсультом) також відома як нейророзвиваюча терапія. Основою методу є застосування  спеціальних положень тіла пацієнта,та прийомів догляду за ним, що сприяють зниженню патологічних рефлексів і зменшенню патологічних моделей руху, внаслідок чого нормалізується м’язевий тонус, реакції рівноваги і формуються правильні моделі руху. Дана методика дозволяє фізіотерапевту стимулювати рух за рахунок розтягування коротких м’язів, мобілізації або руху суглобів, зміцнення слабких м’язів. Це дозволяє зменшити дисбаланс тіла. Фізіотерапевти, надаючи різного роду підтримку, дають можливість освоїти нові рухи і практикувати вже закріплені. В процесі терапії фахівець намагається залучити якомога більше частин тіла в роботу, застосовуючи вже сформовані і звичні рухи намагаючись розширити рухові навички. Вправи включають розтяжки, розробку суглобів та активні рухи дитини.

Заняття проводяться у вигляді гри, щоб встановити контакт з дитиною. Однак кожен ігровий елемент і кожна іграшка несе строго дозовані сигнали, аби дитина могла залишатись активною і зібраною.

Метою відновного лікування є освоєння всіх позицій тіла, які є природними, без патологічних, неправильних рухів. Постійне повторення поз – лежання, стояння на колінах, сидячи навпочіпки – закріплює правильність рухів і спрощує стабілізацію вертикального положення.

Показанням для призначення занять за методикою Бобат-терапії є:

1. Дитячий церебральний параліч (ДЦП)
2. Рухові порушення в результаті черепно-мозкової травми, електротравми, перенесеного енцефаліту та поліомієліту.
3. Дефекти розвитку хребтового стовпа.
4. Вроджені вивихи стегна.
5. Затримка психо-моторного розвитку.
6. Синдром рухових порушень:
   • в′ялі і спастичні парези,
   • пірамідна недостатність,
   • гіперкінези,
   • зміни м′язового тонусу (гіпо- або гіпертонія, дистонія),
   • атаксія,
   • зміна сухожильно-періостальних рефлексів.
7. Моторна дисфункція у дітей з вродженими вадами розвитку.

Це ефективний метод реабілітації, що базується на рухах м’язів та суглобів. Поняття «кінезотерапія» (також відоме як «кінезитерапія», «кінезіотерапія», «кінезітерапія») походить від слів «кінезіс», що означає рух, та «терапія» – лікування, тобто, «лікування рухом».

Кінезотерапія використовується при більшості захворюваннях та розпочинається одразу ж після стабілізації стану пацієнта. Її приписують для відновлення рухової функції, зменшення ризику виникнення ускладнень та збереження загальної фізичної здатності пацієнта.В основі кінезотерапії покладені результати наукових та клінічних досліджень роботи м’язової системи людини та її впливу на опорно-руховий апарат людини.

Лікування рухами передбачає адаптовані та наростаючі силові дії, що поступово ускладнюються, індивідуально підібрані для пацієнта, з урахуванням його анамнезу та фізіологічних особливостей. В результаті повторюваного, послідовного та наростаючого навчання рухи закріплюються на нейрорефлекторному рівні, що відновлює трофіку та обмін речовин у кістково-м’язовій системи людини. Лікування здійснюється за допомогою спеціального обладнання: м’ячів, еспандерів, лікувально-реабілітаційних тренажерів, гантель тощо, а також лише за допомогою, наприклад, партерної гімнастики.

Лікувальна фізична культура (ЛФК) – метод лікування, що полягає в застосуванні фізичних вправ з лікувально-профілактичними цілями. В основі цього методу лежить використання основної біологічної функції організму – руху. Метод строго дозованих вправ на тлі постановки правильного дихання.

Основний терапевтичний метод ЛФК – це лікувальна гімнастика, тобто спеціально підібрані для лікування фізичні вправи. Основний засіб ЛФК – фізичні вправи, що застосовуються відповідно до завдань лікування, з урахуванням етіології, патогенезу, клінічних особливостей, функціонального стану організму, загальної фізичної працездатності.

Лікувальний масаж є ефективним лікувальним і реабілітаційним методом, вживаним в цілях нормалізації функцій організму при різних захворюваннях і пошкодженнях. Методи лікувального масажу. Найбільш поширеним методом є класичний масаж — основний метод в лікувальному масажі, оскільки має багатообразні прийоми, дозволяє широко варіювати дозування, візуально і дотиково контролювати точність виконання прийомів і оцінювати їх результати.

Використовується для реабілітації дітей з різними руховими порушеннями.

Принцип роботи костюма заснований на забезпеченні лікувально-коригуючого впливу на хворого шляхом застосування навантажувального впливу на тулуб, суглоби і сегменти кінцівок, з одночасним пневмо-корсетуванням тулуба, фіксуючим ортезуванням суглобів і сегментів кінцівок та фіксацією голови в правильному фізіологічному положенні

Показання для застосування:

• Рухові порушення
• Наслідки інсульту, черепно-мозкової травми, пошкоджень хребта та спинного мозку, що супроводжуються руховими порушеннями, нестійкістю в ходьбі, порушеннями координації руху і т.д.
• Захворювання опорно-рухової системи, ускладнені руховими порушеннями поза стадії загострення (артрози, артропатії, дисплазії суглобів, порушення утримання пози і т.д.)
• Порушення постави внаслідок сколіозу, травматичних ушкоджень хребта.
• Залишкові прояви переломів кісток кінцівок і хребта (прискорює процеси зрощення, покращує метаболічні процеси)

Лікувальний навантажувальний пристрій «Аделі» – сучасний ефективний засіб реабілітації для хворих з руховими порушеннями церебрального походження (ДЦП, ЧМТ).

«Аделі» – це силова система, яка складається з опорних елементів, і еластичних регулюючих тяг, з допомогою яких з лікувальною метою створюється навантаження на опорно – руховий апарат маленького пацієнта.

Навантажувальний костюм «Аделі» дозволяє:

• скорегувати позу і положення частин тіла відносно один одного, включаючи плечовий пояс, хребет і нижні кінцівки;
• створити еластичний фіксуючий каркас(із збереженням функції рухів) для тіла чи окремих його частин;
• частково компенсувати функцію м’язів, яка є відсутньою.

Методики мобілізації суглобів кінцівок застосовуються для відновлення рухливості суглобів, корекції м’язово- суглобового дисбалансу, покращення трофіки та створення передумов до формування нових рухів. Мобілізація починається з впливу на великі суглоби (кульшові, колінні, плечові), з наступною дією на дрібні суглоби китиці руки та ступні.

Відомо, що порушення тонусу у певних групах м’язів сприяють виникненню функціональних блокад у суглобах кінцівок. Це обмежує рухливість не тільки самого суглоба, але і навколишніх його м’язів, сухожиль і зв’язок. Поступово у всіх цих тканинах наростають дистрофічні зміни, погіршення трофіки, що приводить до вкорочення уражених м’язів. У суглобах виникають контрактури спочатку функціональні, котрі можуть бути ліквідовані в процесі активного лікування, а у важких випадках – органічні, коли рух в суглобі цілком відсутній.

Використовуються класичні прийоми мобілізацій, спрямовані на плавне виведення суглоба за межі фізіологічного об’єму пасивного руху з дозованим навантаженням на зв’язковий апарат суглобу. Протягом курсу лікування інтенсивність проведення мобілізації поступово збільшується.